Ведучий «Битви екстрасенсів» Павло Костіцин: «Коли я вперше побачив телекамеру, я зрадив авіацію»

Битва екстрасенсів

Напередодні прем’єри безпрецедентного четвертого сезону «Битви екстрасенсів» ми зустрілися з її ведучим Павлом Костіциним, і він розповів мені про авіацію, загострене почуття справедливості, дітей і курйозні моменти на зйомках. Павле, ви з дитинства грали в театрі, потім вступили на театральний факультет. Але якби не все це, ким ви могли б бути зараз? До 14 років я хотів стати пілотом пасажирських літаків. Мені здавалося, ніщо не може звернути мене з цього шляху. Можливо, це було обумовлено тим, що перші роки мого життя минули на Чукотці, за Полярним колом. А там іншого транспорту, крім авіа, просто не існувало. Ще були, звісно, всюдиходи. І собачі запряжки… Так, собачі запряжки, оленячі запряжки… Але літаки — це суперромантично! І як казав відомий авіаційний конструктор Туполєв: крім того, що літак повинен підніматися в небо, він має бути гарним — це чимала складова. На той час Ту-154 був флагманом «Аерофлоту». І я закохався. У гарний літак. І, відверто кажучи, я собі не уявляв іншої професії, крім професії пілота. Я досі, побачивши літаки, поринаю в стан збудження. Аеропорти, літаки, зльоти, посадки — для мене це все, як і раніше, романтично й гарно. Певен: я став би пілотом. На телебачення, на жаль, випадковій людині потрапити набагато простіше, ніж до авіації. Там випадкових людей не буває. Так, там за здоров’ям дуже великі вимоги. Абсолютно правильно. До того ж, ти повинен бути закоханим у небо. Іншого там просто не дано. Які риси характеру в дитинстві дали вам змогу зрозуміти, що ви прагнете стати публічною людиною, з’являтися на екрані? А це навіть не риси характеру. Усе було випадково. До дитячого театру проводили — як зараз заведено казати — кастинг. У школі висіло оголошення. А ми тоді саме в 4 класі байки Крилова вивчали. Я пішов, розповів байку про вовка та ягнятко — і потрапив у професію. Смішно, чи не так? Дитячий театр «Золотий ключик» у ті роки заявив про себе на весь Радянський Союз. Знаєте, як це для 12-річних дітлахів, коли програма «Время» приїжджає й знімає сюжет? Або « До 16 и старше». Це був яскравий показник інтересу людей до нас. Не заразитися цим процесом було неможливо. І до якогось часу я просто не уявляв себе без нашого театру. Хоча я й школу не запускав — вчився добре. Щоденні репетиції, гастролі, поїздки — у дитинстві, звісно ж, це все дуже сильно захоплює. Але стати актором або режисером я і в гадці не мав. І от одного разу в Євпаторію на Міжнародний театральний фестиваль приїхала знімальна група «До 16 и старше», і я побачив телекамеру… Знаєте, коханням з першого погляду був літак. Але коли я побачив телекамеру — я зрадив авіації. Як кажуть: зрада — це не фізичне явище, вона відбувається на моральному рівні. Я закохався в телебачення. І з 14 років ні про яку іншу професію, крім телеведучого, і не думав. От так це й відбулося. Раніше ви вели передачу «Любовь с первого взгляда». Важко було переключитися на інший формат — «Битву екстрасенсів»? Адже він вимагає іншого амплуа. Ви знаєте, в 95 році я взагалі був ведучим інформаційних програм. Новини, репортерська робота, створення інформаційних випусків… Спочатку на міському телебаченні, потім на комерційному обласному каналі. Узагалі-то, я себе готовив до інформаційного мовлення. Коли я переїхав у Київ, то працював начальником інформаційної служби всеукраїнської мережі «Наше радіо». Але потім стався випадковий поворот подій, що характерно для мого життя. Мій однокурсник з кінофакультету запросив спробуватися в кастингу на роль ведучого «Любви с первого взгляда». Мене одразу ж затвердили — без особливих мук. А партнерку мені шукали довго, і зрештою обрали Катю Виноградову. І от ми з нею три з половиною роки пліч-о-пліч на знімальному майданчику «сватали» молодих людей. І не тільки молодих. Отже, на «Битву екстрасенсів» було просто переключитися? Я так розумію, вам легко міняти образи. Знаєте, як кажуть: «Подлецу все к лицу». Якщо ти гарний актор, то ти змінюєш своє амплуа, виходячи з пропонованих обставин. Що вам у вашому теперішньому образі подобається, а що не подобається? Відійти від звичного образа «розбишаки», яким я був у «Любви с первого взгляда», і якогось спортивного заводіяки, яким я був на «Іграх патріотів», було нескладно, тому що ці образи — одного тіста книш: потрібно втримати глядача. Максимально вдержати його увагу, щоб вона не розсіювалася. Потрібно було тільки змінити акценти. У «Битві екстрасенсів» у мені хотіли побачити якусь загадкову істоту, якогось Мефістофеля. З Мефістофелем, я думаю, було б занадто, тому ми обмежилися відтінками скептика — дорослого, впевненого, досвідченого. Підозрілого споглядача, який намагається розібратися в цих непоясненних явищах. Нічого складного в цьому для мене не було. Але є й некомфортні моменти в цьому образі. Я ж за своєю природою шоумен, мені потрібна аудиторія, публіка, яка одразу реагує на те, що відбувається на знімальному майданчику: чи це жарт, чи це якийсь нереальний поворот подій. А тут усе визначено. Моя роль досить маленька. А в чому головне завдання ведучого в «Битві екстрасенсів», на ваш погляд? Допомогти глядачеві розібратися, де містика, де екстрасенсорика, де щось незвідане, а де чистої води шарлатанство. Я по натурі людина, яку до стертих у порошок зубів засмучує кричуща несправедливість у житті. Іноді я просто не можу стримати своїх емоцій на майданчику, коли бачу, що хтось із екстрасенсів не тягне на це звання. Але з ким не буває — іноді й ми помиляємося. І на кастинг приходять люди, які зовні справили враження на журі, психологів, режисерів, продюсерів, а виявляються людьми випадковими. Я часто чую за своєю спиною погрози на мою адресу: хто причину наслати хоче, хто просто матірним слівцем «побалує». Тому є в ролі ведучого зворотні боки, так би мовити, видатки виробництва. Спілкування з такими неординарними людьми, безумовно, до чогось зобов’язує, позначається на тобі. І як було працювати з дітьми? Усім здалося спочатку, що з дітьми буде набагато простіше. А виявилося складніше? Ми думали, що це все можна передбачити, що це лише діти… Навпаки, діти саме бувають абсолютно непередбачуваними. Так, ми й ускочили в цьому сенсі в халепу. Тому що бувають ситуації, коли дитяча емоційність нічим не контролюється. На зйомках відбулася одна історія. Наші учасники серед декількох чоловіків повинні були визначити багатодітного батька. Не без підступу: серед них був багатодітний батько й був чоловік, який працює з дітьми — із творчими колективами. Ми розуміли, що це енергетично схожі речі. Проте розрізнити цей підступ справжній екстрасенс зміг би. Досить сильний учасник вийшов на знімальний майданчик. І щоб перевірити, наскільки він все-таки сильний, я почав збивати його з пантелику, і мені це вдалося. Певен, що телеглядачі в ефірі це обов’язково помітять. Урешті-решт, коли пролунала команда «стоп», на мою адресу посипалися прокльони. Я не очікував, що таке можливо. От вам і дітлахи! Незважаючи на те, що вони діти, і ми вважаємо їх непрофесійними цілителями, вони дуже серйозно ставляться до своїх здібностей, дуже впевнені в них — іноді навіть самовпевнені. А зайва самовпевненість приводить навіть сильних екстрасенсів до неправильних результатів. І з дітьми все набагато складніше, ніж із дорослими. Їхня енергетика й здібності, якими вони ще не навчилися керувати, — набагато небезпечніша річ, ніж у дорослих екстрасенсів. Який ваш прогноз: цей сезон буде цікавішим для глядачів? Може, дітям будуть менше вірити? Прогнози — річ невдячна. Ми вже неодноразово намагалися робити ставки на якихось учасників на початку сезону, і вони зрештою опинялися серед аутсайдерів. Тут можу сказати — знову ж таки, не в якості реклами, — що це потрібно один раз побачити. Енергетика, яка йде від дітей на знімальному майданчику, в рази перевищує енергетику дорослих. Дорослі починають хитрувати, йти на підступи. А діти дуже щирі: ображаються, гніваються, проклинають. Усе це зашкалює, і буде видно з першої ж програми. Емоції переливають через край. Тому мені як ведучому було складніше залишитися в ролі неупередженого скептика, щоб не піддатися дитині. Це ж природний інстинкт: хочеться їй допомогти, захистити. Але коли вона показує зубки, ти розумієш, що туди краще пальчика не класти. Після цього випадку на знімальному майданчику я поки що не відчув ніяких негативних наслідків. Але чого на світі не буває… Треба бути обережнішим із цими речами й пропити курс вітамінів :-) Розмовляла Олена Колесник